П'ятий рік повномасштабної війни змінив уявлення про безпечну відстань. Якщо на початку вторгнення сіра зона обмежувалася 10–20 кілометрами, тепер, за словами представника Червоного Хреста, вона може сягати від трьох до п'ятдесяти — це зона дії безпілотників. Як писав Ukrainian Wall, у таких умовах підготовка до евакуації стає не абстрактною порадою, а питанням виживання.
Олександр Лавренюк, керівник сектору оперативного реагування Служби реагування на надзвичайні ситуації Українського Червоного Хреста, в інтерв'ю в межах проєкту «Тимчасово.Назавжди» розповів: перше, що має зробити людина, — скласти власний план дій ще до того, як ситуація стане критичною. Йдеться про логіку тривожного рюкзачка: зібрати найнеобхідніше, визначити період, на який вистачить речей, і тримати все напоготові.
Куди телефонувати: ланцюг починається з місцевої влади
Єдиного номера, який вирішує все, не існує. Запит на евакуацію подають до органів місцевого самоврядування — старостатів, об'єднаних територіальних громад, міських військових адміністрацій. Далі інформація може підніматися до обласної військової адміністрації. Саме влада планує загальний вивіз: збирає людей на пункті збору й організовує поетапне переміщення через точки передачі та хаби в безпечніші райони.
Паралельно прифронтовими населеними пунктами курсує Національна поліція. Правоохоронці проводять рейди з пропозиціями виїхати — це поки що не примусова евакуація, а роз'яснювальна робота. Коли зона стає надто небезпечною для громадських організацій і ДСНС, евакуацію беруть на себе саме поліцейські, у яких у деяких регіонах є броньовані автівки для заходу в найризикованіші ділянки.
Червоний Хрест як точка входу
Звернутися можна до обласної чи районної організації Українського Червоного Хреста, на гарячу лінію, зазначену на сайті, або до будь-якого волонтера організації, якого людина побачить на місці. На прифронтових територіях волонтери залучені до польової роботи й володіють значним обсягом інформації. Якщо відповіді немає в самого волонтера, він звертається до старших колег і повертається до людей із результатом.
Коли йдеться про небезпечну зону, у яку Червоний Хрест не заходить власними силами, комунікація переходить до державних служб — ДСНС і Національної поліції, яким передають дані про людей, що хочуть виїхати.
Заявку може подати навіть родич
Запит на евакуацію може подати й родич чи знайомий із безпечної території, навіть якщо зв'язку з людиною вже немає. Український Червоний Хрест передає інформацію на прифронтову територію, проводить моніторинг і за потреби виходить на ДСНС. Якщо до точки можна дістатися, команда здійснює рейс, перевіряє, чи людина на місці й у якому вона стані, і запитує про бажання виїхати.
Лавренюк окремо наголошує: евакуація відбувається лише добровільно. Якщо людина відмовляється, її не вивозять примусово, проте можуть передати дані про неї місцевій владі, оновити інформацію про її стан і надати додаткову гуманітарну допомогу.
Скільки чекати і чому зволікати не можна
Від моменту заявки до самого виїзду минає по-різному. Коли запит надходить від третьої сторони, термін розтягується від доби до тижня чи навіть двох — усе залежить від можливості потрапити на територію та наявності зв'язку. У термінових випадках після обстрілів пораненим надають першу допомогу й вивозять просто з місця.
Найвиразніше ціну зволікання ілюструє історія з Бахмута. У січні 2023 року команда Червоного Хреста зайшла в місто за запитом на евакуацію однієї жінки. Коли знайшли її в хаті у приятеля, де мешкала літня мати, запропонували забрати й інших — місце й можливість були. У відповідь прозвучало прохання приїхати наступного дня, щоб отримати пенсію. Рятувальники пояснили, що виплати й документи нікуди не зникнуть, але люди наполягли. Наступного дня в Часовому Яру на них чекали близько трьох годин — людей ніхто не бачив, і подальша їхня доля залишилася невідомою.
Що робити з тваринами і хто ухвалює рішення
Окремий блок — домашні улюбленці. Котів, собак, кіз, курей вивозили неодноразово. Велику худобу забрати неможливо: якщо в людини кілька корів, пріоритет — зберегти життя самої людини. Про тварину варто повідомити ще під час дзвінка, щоб команда могла підготуватися.
У кожній прифронтовій області працює обласний загін швидкого реагування. Безпечність конкретної території визначає командир загону: за логікою сірої зони такими стають уже й самі міста — Запоріжжя, Слов'янськ, Краматорськ, Харків за сорок кілометрів від кордону з рф. Частину команд складають волонтери, тож формально вони можуть відмовитися від ризикованого виїзду, проте, за словами Лавренюка, таке трапляється вкрай рідко.
Раніше Ukrainian Wall писав: біженців з України менше не стає: ООН показала нові цифри — кого чекають додому.
Ми вже повідомляли: переселенцям готують нові виплати: скільки дадуть грошей і хто потрапить у список.
